Було це дуже давно. В одному селі жив старенький дід. От надумався він поїхати під ліс і посіяти там ріпу. Виорав дід шматок поля та й сів відпочити. Аж тут з лісу виходить ведмідь та до нього:
— Старий, зараз я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику. Давай разом сіяти і тоді я з тобою ріпою поділюся. Собі візьму корінці, а тобі оддам верхівки.
— Хай буде по-твоєму, — сказав ведмідь, — та якщо обдуриш, то в ліс по дрова навіть не приходь.
Пішов ведмідь у ліс. Ось і осінь настала. Прийшов дід до лісу і бачить, що ріпа виросла здорова. Тільки він взявся копати, як з лісу вивалює ведмідь.
— Чоловіче добрий! Оддавай мені мою частку!
— Добре, ведмедику, бери собі свою частку, вершки, а мені остав корінці.
Забрав ведмідь усе бадилля, а дід повіз ріпку на возі продавати на базар. Та ведмідь перестрів діда і питає, куди той їде.
— Їду в місто корінці продавати.
— Ану дай мені спробувати своїх корінців.
Дав дід ведмедеві один корінець.
— Ах, ти сякий-такий! — загув ведмідь на весь ліс. — Ти мене обдурив! Твої корінці солодкі, а мої вершки ніякі. Більше не приїжджай до мене в ліс, бо роздеру!
На другий рік посіяв дід жито. Приїхав його жати, а там ведмідь сидить.
— Не обдуриш мене! Давай зараз же мою частку. Тільки тепер я візьму собі корінці, а тобі вершки.
Дід і погодився, забрав жито та й поїхав собі. Ведмідь взяв корінці і давай гризти. Гриз, гриз, а нічого не міг зробити з тією соломою. Дуже розсердився на старого, що той обвів його круг пальця.
З тих пір сидить косолапий під лісом і жде діда, щоб його з’їсти. А старий відтоді до лісу навіть не потикається.