Дід з бабою жили п’ятдесят років і ні разу не посварилися. А старий чорт каже своєму синові:
— Даю тобі десять років строку. Зроби так, щоб за цей час вони посварилися.
Пішов молодий чорт до тої хати, просидів десять років на комині і нічого не зробив. Та йде дорогою й плаче. І здибає бабу. Питає баба:
— Чого ти плачеш?
— Та як же мені, — каже, — не плакати, як я за десять років не зміг зробити, щоб дід з бабою посварилися.
А вона каже:
— Я це зроблю тобі за один день. За один день вони посваряться і навіть поб’ються, лиш дай мені торбину золота.
— Дам. Але роби скоро, бо я не маю як до батька йти. Іде баба до тої хати, вітається та й питає хазяйку:
— Як ви живете?
— Та, — каже, — добре.
— Ану, дайте я вам поворожу.
Починає баба ворожити, кидає картами та й каже бабі-хазяйці:
— Якби ви зрізали ту бородавку, що на шиї у вашого діда, то ще краще з ним жили б.
Та дізналася, де дід, і пішла до нього на поле. Підійшла вона до діда та й каже:
— Що ви так робите, так стараєтеся? Ваша баба хоче вас зарізати.
— Цього не може бути, — каже дід.
— Це правда, — каже баба. Та й пішла.
Дід не вірить, але це йому з думки вже не сходить. Іде він додому, а жінка вийшла назустріч і ворота відчинила. Досі ніколи такого не було. Дід думає: «Чого вона сьогодні до мене така добра?» Баба допомогла йому випрягти воли, заходять до хати. Ставить баба перед дідом вареники й пляшечку горілки. «Ну, — думає дід, — це точно має бути сьогодні. Вона хоче напоїти мене й зарізати».
Повечеряв дід. Баба сидить на ліжку. Дід почухав голову та й каже:
— Бабо, поськай мені в голові.
Баба починає ськати, а дід прикинувся, ніби спить, захропів. Баба витягає з-під себе бритву. А дід одним оком дивиться. Як побачив бритву в руках у баби, як схопився, як почав її бити! А чорт на комині заходиться-сміється.
Дає чорт тій бабі золото. Та не підходить до неї, а на вилах подає. А вона питає:
— Що подаєш мені, як чортові? Що, боїшся підійти?
— Боюся. Я, — каже, — чорт, та за десять років нічого не міг зробити, а ти за один день зробила. Ти гірша за чорта.