Були двоє дуже бідних людей, дід та й баба. Та ввечір посідали — нема що вечеряти. Каже баба дідови:
— Адам і Єва жили в раю. Як то було добре! А Єва не послухала бога, намовила Адама, щоб з’їв із заказаного дерева яблуко, та й за то бог вигнав їх із раю. Якби я була в раю, я би знала, як шануватися. Коли чують вони — якийсь голос з неба говорить:
— Просіть до трьох раз. Що ви схочете, все вам буде.
А дідо як се вчув та й каже:
— Господи, коби мені ковбаси, та й хліб, та й півлітра.
Баба дивиться, то лиш бехнуло на стіл — ковбаса, та й хліб, та й півлітра. А баба як уздріла це та й каже:
— Аби тебе шляк трафив! Ти не просив маєтку великого, а ковбаси та горівки?! Аби тобі, діду, та ковбаса до носа приросла!
Дивиться баба, а то ся імила ковбаса дідові за ніс та й теліпається. Як ся подивила баба, що таке нещастя, та й сказала:
— Господи, коби ковбаса відпала.
Як сказала це баба, та й відпала ковбаса. Та й до трьох раз вони вже просили, та й знов не було нічого. Лиш той хліб, та ковбаса, і та півлітра. Як не було в них нічого, так і не було. Остались, як Адам і Єва.