Жили раз три браття — два розумні, а один дурний.
Як отець їх вмер, поділилися маєтком, але залишився ще бик не поділений.
Судять — судять, як поділитися одним биком? І досудилися: кожний з них справить хлів, і в чий хлів бик зайде, того він і буде.
Розумні браття построїли хліви, і дурний нічого не твориться. Звідують його:
— Ти чому не правиш хлів?
— Не журіться мною, я справлю і бик буде мій…
Коли старші браття закінчили роботу, дурний взяв сокиру, пішов у хащу і нарубав зеленого гілля, вчинив на дворі балаганчик.
Пустили бика… Було горяче літо, і муха кусала худобу. Бик, як його обсіли мухи, побіг у зелене гілля.
Так дурний виграв діло. Але тепер йому захотілося продати бика. Взяв прут і жене його на торг.
Город був досить далеко, і ніч застала дурного в дорозі, що вела через ліс.
Іван прив’язав бика до дуба, а сам виліз на стовпля і заснув. Голодні вовки у темноті надибали на прив’язану худобину і з’їли її.
Вранці дурний пробудився, дивиться — нема бика! Лише мотуз валяється на землі… Дуже розсердився. Вхопив сокиру і затяв у дуба:
— Кажи, де бик, бо зрубаю тебе!
Вихор колисав сухим деревом і дерево скрипіло… Іван думав, що дерево проговорило.
— Кажи, де бик!? — закричав Іван і бух сокирою в кору… Проломив кору, а звідти посипалися золоті…
— Но, скільки даш за бика? Дерево заскрипіло…
— Сто золотих? Дерево заскрипіло.
Іван насипав повну тайстру золота і вернувся додому. Дома звідують його:
— Но, чи продав ти бика?
— Продав.
— Та скільки тобі дали?
— Сто золотих.
— Ану, покажи.
Іван висипав з тайстри золоті гроші.
Вилять браття, що там не сто, а набагато більше,
— Та хто тобі виплатив гроші?
— Дуб…
— Як дуб?!
— Так і так… Вночі я прив’язав бика до дуба, а на ранок бик пропав… Я вхопив сокиру, почав дуба рубати, він напудився і дав гроші…
— Ну, веди нас до того дуба…
Взяли міхи і пішли. І, справді, знайшли в дуплові множество грошей — золота.
Ледве притягли повні міхи грошей і посилають дурного до попа за міркою (тоді лиш у попа була мірка).
Ото сталося з суботи на неділю… Піп позичив мірки і думає собі: «Ба що браття хочуть міряти вночі?» І рішив узнати.
А старші браття поклали дурного сторожем… Всунули йому в руку товсту палицю і кажуть:
— Якщо хтось буде йти, свисни, аби ми вчули і спрятали золото…
Ну, стоїть Іван на стражі… Раз чує: хтось в темноті приближається до їх хижі. Ото йшов піп. Іван розмахнувся і… свиснув попа по голові тяжкою палицею. Той лиш сів на землю і… вмер.
Дурний втворив двері і похвалився:
— Ідіть лише, браття, позирайте, як я свиснув злодія. Браття вибігли на двір, позирають: на землі лежить піп… убитий!
— Йой, що ти наробив?
— Що я наробив? Ви розказали, аби я свиснув, хто буде йти…
Браття струтили попа на плечі і понесли в город. Викопали глибоку яму і загребли… Айбо догадалися, що дурний може комусь проговоритися і зверх попа поклали барана і так закопали яму.
Вранці звонять до церкви. Люди зійшлися на утреню, а попа нема… Раз іде Іван.
— Що, ви люди, тут робите, кого чекаєте?
— Та ж чекаємо священика на утреню.
— Не чекайте. Попа вже нема. Я його свиснув і він умер. Закопали ми його в нашому городі.
— Може, дурний і правду каже, — говорять межи собою люди, — ану, попозираймо… Іване, ану веди нас, де ви закопали попа…
І дурний привів їх. Заставили його розкопати яму. Копле Іван, копле і докопався до… здохлого барана!.. Звідує:
— Люди чесні, чи були у попа роги?
— Майже ні…
— Айбо у сього попа роги! Заглянули в яму, а ото баран! Плюнули і пішли собі, сердиті, морконячи:
— Хай слухає дурний дурного…