В одному селі жив-був хлопчик. Звали його Джабагі. Не мав він ні батька, ні матері. Ніхто не знав, звідки прийшов Джабагі в село. Всі любили його за добрий вдачу та швидкий розум і допомагали чим могли. Хтось дасть йому шматок коржа, хтось сорочку. А як підріс Джабагі, доручили йому кози пасти. Джабагі виганяв кіз на схили високої гори, біля підніжжя якої було село.
Одного ранку Джабагі пригнав кіз на пасовище і бачить: утворилася на схилі тріщина.
На другий ранок взяв він із собою яйце і поклав його в тріщину. Подивився увечері — яйце провалилося: тріщина побільшала.
Третього дня хлопчик поклав у тріщину великий камінь — надвечір і він провалився.
Зрозумів Джабагі, що селу загрожує небезпека – обвалиться гора, загине село.
Увечері він пригнав кіз і розповів мешканцям про тріщину.
— Давайте підемо звідси, поки не пізно, — умовляв Джабагі людей.
А ті у відповідь тільки засміялися:
— Тут жили наші батьки та діди, і ніколи не було обвалів.
Але деякі люди послухали поради розумного хлопчика і разом із ним пішли з села.
А вночі гора впала і засипала село.
Ті, хто пішов разом із Джабагі Казаноко, заснували нове село.
На честь рятівника його назвали Казаноковим.
І зараз стоїть це село на березі швидкої річки Баксан.
Не чекай добра у відповідь на зло.