Дуже давно це було, ще тоді, коли господь ходив по землі зі святими апостолами Петром та Павлом.
Якось ішли вони повз густий ліс. Бачать, лежить на землі п’яниця.
— О Боже, яка нечупара! — сказав Петро.
— Угу, — відповів господь.
Йшли далі. Розкинулось поле безкрає. Молода вродлива дівчина у вишитій сорочці, фартушку жала жито.
— Яка ж проворна! — сказав апостол Петро.
— Угу, — відповів господь. —А оте ледащо, то її пара. Доля людини зачата в утробі матері.
З тих пір господь так і парує ледачого з роботящим, спокійного з метушливим.