Колись давно-давно і птахи, і звірі, й люди були німими.Тільки ото що вітер свистів та грім святий гримів. І так через те Богу сумно було, що край. Ось і надумав він кожній животині по голосу дать. А як надумав, то й оголосив, щоб завтра і пташки, і звірі, й люди до нього явилися.
Ще й світати не почало, а вже прилетів соловейко до божої хатниці. Та як задріботить на все горлечко.
А Бог спить, спить, спить!
Не сам втрьох.
А я його щип, щип, щип!
А він мене лозинкою хвись, хвись хвись!
Пробудився Бог і дуже здивувався такому голосочку та й каже:
— Нехай же це й буде твоєю мовою!
А навздогін прилетів селешок з качечкою. Цілісіньку ніч вони своє пір’ячко мили, вимивали, щоб перед Господом чистими-пречистими явитися Сіли-впали на подвір”ячко, а пір”ячко так і вимигує зелено, червоно, що та райдуга.
— Чи ж любо вам у моїм світоньці жить?! — питається Бог.
— Так-так-так! — кланяються селешок з качечкою.
— Ну то хай це й буде вашою мовою!
Полетіли вони обрадувані.Аж тут одуд перед Господом сів. Свою чубарочку розпустив. І його Бог спитав:
— Чи ж любо тобі в моїм світоньці жить?!
— Худо тут! Худо тут! — одказує птах.
Спохмурнів Богє
— Ну коли так, хай це й буде твоєю мовою.
А півень не сам, а цілий виводок курей привів. Вирив посеред подвір’я Богову пшеницю, злетів на купу, розпростер на всю шир крила:
— Оце поки нашого! Оце поки нашого! — токоче.
А тут Бог на поріг.Знітився півень.
— Та то я так! Та то я так! — завиправдовувався. Прислухайтесь, він виправдовується й досі.
А цапа Бог в капусті застав. Та ломаку взяв.
— Не мене! Не мене! — кинувся цап навтьоки.
Й по сьогодні це його мова.
Уже прилетів й горобець з горобчихою. Прибіг й кабан з свинею, а кінь з кобилою. Уже й лев з далеких країв, а чоловіка немає ат й немає
— Та ні ж, усім переказував-, міркує Бог.
Вийшов він на високу могилу роззирнувся. Аж бачить ген-ген чоловік гребельку посеред річечки гатить, бо обімліла риба, ось-ось задихнеться.
Сів Бог та й давай ждати. Уже прийшли і ведмеді. І сірий, і білий. Уже прибрели й слони. А чоловіка все немає й немає. Роззирнувся Бог і бачить, що перелісок горить. А чоловік вогонь затоптує — мурах рятує.
Коли це вже як поночіти почало, явився світоньку, весь в баговинні, в глині. Чуб обсмалений, жупан обпалений.Опустив голову, мовчить
Змилостивився над ним Бог, бо ж цілісінький день добре діло чоловік
робив і кожного голосу і від пташини, і від звірини йому вділив.
Тільки ото лишилися безголосі риби та мурахи.