Були ґосподарі, а жиди дуже з них користали. І прийшов жид до ґосподаря Івана і побачив, що в нього дуже ґосподарка порядна. І каже йому:
— Продайте мені цю ґосподарку. А він каже:
— Продам.
А жінка зачала плакати:
— Та як продавати? Ми проробили ціле життя, а тепер будуть на нашім полі жиди?
А він каже:
— Продаю.
І згодилися вони з жидом. Договорилися, що жид бере всю ґосподарку, але все коло хати будуть рахувати поголовно. А гроші жид Іванови зразу заплатив. І так згодилися, що як не зможуть порахувати, то ґосподарка лишиться Іванови і гроші Іван жидови не повертає.
Привів жид нотарія і почали рахувати. То була порядна ґосподарка. Коні, воли, корови, вівці — все порахували і записали. Тоді порахували вози, січкарню, млинок. У бочках усе збіжжя було: пшениця, жито, овес. Зважили то. Хату, стайню, стодолу — все позаписували. І навіть пса і буду псячу записали.
І всі люди дивувалися, що цей чоловік продає найкращу на все село ґосподарку.
Порахували все. Зосталися пчоли.
Жид хотів рахувати вулики, а Іван каже:
— Ні, рахуємо поголовно.
І не могли порахувати пчоли, і жид програв. Гроші його зосталися Іванови, і хазяйнував він далі з жінкою на тій ґосподарці.