Був пан. І ходили там люди, а пан сказав їм: хто його переговорить, то дасть півмаєтку свого. Трафився такий Іван і сказав:
— Я мушу пана переговорити. А він нещасно жив. Прийшов до пана й каже:
— Ну що, пане? Ви віддаєте половину маєтку або талерку золота?
— Дам, Іване, але як будеш правду говорити.
— Буду говорити правду. Але, пане, як скажете, що я брешу, то моє буде?
— Твоє буде.
— Все, воловодилися. Сідають пан з Іваном, а він каже:
— Я наймився в ґазди пчоли пасти. Пас я їх і до водопою гонив. Поїв, а тоді загонив у велику кошару і рахував їх на струнці, чи є всі, чи не пропала яка. Одного разу порахував — бракує одної пчілки. То може бути таке пане?
— Може бути, Іване. А Іван розказує далі:
— Бракує мені одного разу одної, і пішов я шукати. А пчілка — на другому березі озера. Того озера є п’ять кілометрів. Кругом треба мені йти, але то далеко. Борше переплину. Почав перепливати, не доплив і запав у грязюку, в калюжу. Повернувся я і взяв у столі пчільництва лопату. То може бути таке, пане?
— Усяке може бути.
—…Поки я приніс лопату і відкопався, вовки заїли пчілку, що лишень хребет лишився. І все. Може бути таке, пане?
— Може бути всяко, Йване.
—…Я, — каже, — взяв ту пчілку за хребет, а хребет як пштрикнув, і аж до небес стоїть. А я помалу, помалу горі тим хребтом. Мав-им сухаря, з’їв його та й виліз на небо. Їду я раєм, а там так гарно, файні квіти цвітуть. Іду я, і йде мені назустріч дідок, старенький, нещасний. Може таке бути, пане?
— Всяке буває, Іване.
—…Та й, — каже, — ми з тим дідом розговорилися. Дідо каже: «Мені на тім світі так добре було, в мене такий син та такий». Та й каже він фамілію свого сина. І сказав він мені, що він — ваш тато. Може бути таке, пане?
— Іване, ти брешеш. Моєму татови на цім світі було добре й на тім має бути добре.
Та й виграв Іван у пана півмаєтку, бо пан сказав, що він бреше. Тут і байці конець.