Проситься Іван на ніч до жида, от жид питає:
— А звідки ти, Іване?
— Я, від БугуСаро.
— Саро, цей Іван від бога, — гукнув жид, — слухай, Іване, а чи не бачив ти там нашого Мойше, який помер минулого року?
— Бачив, в пеклі чорти ним дрова возять до котлів з смолою.
— Іване, а ти ще там будеш?
— Буду, мене послано, щоб я подивився, що тут робиться на цьому світі і доповів богові.
— Слухай, Іване, ми тобі дамо подарунки, даси там кому треба. Нехай нашого Мойше переведуть на легшу роботу.
— Добре, — сказав Іван.
Переночував Іван надавали йому жиди подарунків і пішов з хати. Через деякий час, жид каже до жінки:
— Слухай, Саро, я знаю цього Івана, це якийсь аферист, він не віддасть подарунки кому треба. Я дожену його і заберу подарунки.
Сідає жид на коня і догонить Івана. А Іван стоїть під дорогою і тримається за грушу.
— Що робиш, Іване?
— От тримаю цю грушу, щоб не впала. І забув вам сказати, що вашого Мойше мають посадити скоро в казан з кип’яченою смолою.
— То швидше неси подарунки, сідай на коня, а я потримаю цю грушу.
Сів Іван на коня, та тільки його й бачили. А жид тримав грушу, тримав, як відпустить, то груша скрипить. Надоїло жидові тримати грушу, він зрозумів, що Іван його перехитрив.
— Ну, Іване, я тобі теж зроблю збитка.
Розігнався та лобом в грушу, думав звалити. А груша стоїть. Побив лоба і пішов додому. А жінці каже:
— О, Іван мені таке розказав, що я йому і коня віддав.