Був храм, і з другого села прийшов гість. Гостується їден день, другий. Хазяїн мусить коло него сидіти. На третій день вийшов хазяїн надвір і побачив кума. — Куме, — каже, — що робити? Я б уже якусь роботу робив, якби не він, а так мусю з ним сидіти. А кум каже:
— Зараз я прийду до вас та буду брати його до себе. І що я буду робити, то й ви робіть. Я за руку до себе, а ви — до себе. Я за чуприну до себе, а ви — знов до себе. Тоді він нам щось скаже.
Так і було. Зайшов кум до хати і побачив гостя.
— Куме, ви маєте гостя. То най він трохи йде до мене. Взяв гостя за руку і тягне до дверей. А хазяїн каже:
— Нє, не дам свого гостя, най буде в мене.
Та за руку його і тягне до себе. Той до себе тягне за руку, а той — до себе. Тоді кум ухопив гостя за чуб. Хазяїн і собі вхопив за чуб. І тягнуть його. Як побачив гість таке діло, крикнув:
— Я ні до кого не піду! Я вже йду додому!
Потягали вони його ще трохи та й пустили. І він пішов додому.