Одного разу ішов вовк через поле і натрапив на лиса. Каже він до нього:
— Я, брате, такий голодний, що зараз помру. Я тебе з’їм.
Лис як почув таке, злякався. А тоді й каже:
— Ти мене не їж, бо я дуже старий і недобрий. Я тобі дам зараз щось смачне поїсти. Чи їв би ти масло?
— Ой, — каже, — чому ні? Давай його сюди!
Лис каже:
— Піди у село, там є великий кружок масла і будеш їсти.
— Добре.
Привів його лис до великого ставу та й каже:
— Ану, бери та хлепчи воду, а насподі є масло; спочатку треба випити воду, а потім прийде масло, і ти зможеш його їсти.
Вовк більше нічого не розпитував і почав пити воду. Хлебтав, хлебтав, а далі не зміг, бо став як бочка, та й дивиться на лиса. А лис сміється. І тут зрозумів вовк усе. Давай гнатися за лисом, а лис чимдуж від нього утікає. Бігли вони, бігли і прибігли у ліс. Лис ускочив у свою нору, а вовк його за ногу хап… Лис бачить, що йому біда та й каже:
— Слава Богу, що за корінь, а не за ногу!
А вовк швидко пустив ногу та й ухопив за корінь. Лис сховався у нору і засміявся.