Одного разу йшов вовк полем та й надибав лиса. Каже до нього:
— Я, брате, такий голодний , що гину. Їв би щось, та нема. Мушу тебе з’їсти.
Лис як те почув та й одказує:
— Ти мене не їж, а я тобі щось принесу смачненького. Хочеш масла?
— Ой, а чому б і ні?
Лис і каже:
— Ходімо в село, там є великий круг масла, то будеш їсти.
Привів його до великого ставка та й каже:
— Ану бери та пий воду, а на дні є масло. Та спершу треба воду випити.
Вовк багато не розпитував та й почав собі хлебтати воду. Пив, пив, а далі не зміг, бо став як барило. А лис у сміх. Вовк зрозумів, що над ним пожартували, та за лисом. А той задер хвоста та й утік. Біжать, біжать, вже лис біля своєї нори, а вовк хап його за ногу. А лис крикнув:
— Слава Богу, що вхопив за корінь, а не за ногу!
Вовк пустив ногу та й хап за корінь, а лис скік у нірку. Заховався та й зареготав.