Здибалася лисиця з вовком, і той каже:
— Я дуже голоден. А лисиця йому:
— Я тебе направлю на хорошу їжу. Там на пасовищі пасеться попова кобила. Така жирна.
Привела його лисиця до тої кобили, а кобила була прив’язана на ланцюгови. Каже лисиця до вовка:
— Ти знаєш що? Я, — каже, — зніму цей ланцюг з кілка та зачеплю тобі на шию, щоб кобила не втекла.
Вовк погодився, і лисиця заклала вовкови на шию ланцюг.
Вовк до кобили, а кобила форкнула, побігла і потягнула вовка.
Вона біжить додому, а вовк тягнеться за нею. А лисиця кричить вовкови;
— Куме, упирайтеся! А вовк:
— Впруся в попа на оборі!
— А де ж ми, куме, збираємось?
— У квасі! (вовк має на увазі той квас, в якому буде мокнути його шкура. Цими словами він висловлює сподівання, що й шкура лисиці туди потрапить)