Жив собі один бідняк якого звали Миколою. Мав він лише стару хату. І мав багато дітей, які жили в одній хаті.
Одного разу Микола з жінкою пішли до лісу, жінка по гриби, а він по дрова. І вони побачили багача, у котрого Михайло рік прослужив задарма. Веде той багач корову з ярмарку.
Жінка чоловікові каже:
— Коли б нам таку корову. Було б дітям їсти що.
А чоловік говорить:
— Багач мені нічого не заплатив, то й корова буде нашою.
Залишив бідняк жінку, а сам пішов, тихо підійшов до корови зняв із неї мотузку, сам надів на себе, а корову відпустив. Жінка зраділа і пішла з коровою додому. Бо розумний чоловік сам прийде додому.
Багач іде не оглядається, аж тут іде назустріч йому знайомий купець. Знайомий купець крикнув:
— Добрий день, де купив такого вола?
— Якщо ти не відрізняєш корову від вола, то краще помовч.
Знайомий сміється, а то не корова і не віл.
— Якщо не віриш, то сам подивися.
Багач озирнувся і побачив чоловіка.
— Як ти тут опинився? — питає він у Миколи. — Як ти став коровою?
— Не знаю. Та я здогадуюся. Коли я був багатим та скупим, служила в мене вдова, але я їй не заплатив за роботу і вона мене прокляла. Тож заплати мені за ці роки, коли я в тебе служив.
— Іди геть, а то знов будеш рабом.
— Ні не піду, поки ти мені не заплатиш.
— Добре, на тобі все, що в мене зараз є. Іди геть і не роби з мене посміховище.
Чоловік прийшов додому, а там вже жінка молоко розливала. Через рік корова отелилася. Так вони і жили.