Давно колись жила собі баба з невісткою. Та не було між ними злагоди. Баба тримала невістку в чорному тілі: сама нишком наїсться, а невістка голодує.
Одного дня, коли свекруха була вдома сама, принесла їй сусідка пиріжків.
— Дякую, дякую! Я їх відразу скуштую,— сказала баба і поїла майже всі пиріжки.
Лишилося тільки п’ять, але і їх баба ой як не хотіла віддати невістці! А тому поклала пиріжки у горщик, гарненько його прикрила й поставила у буфет. Та все одно не заспокоїлася, аж поки не звеліла пиріжкам:
— Слухайте уважно. Як невістка загляне, перекиньтесь жабами. Баба повторила заклинання кілька разів і пішла з хати.
Однак невістка, яка саме повернулася з поля, все це бачила й чула, заховавшись за дверима. «От скнара!» — подумала вона, а коли стара вийшла з двору, то вийняла з комода пиріжки й з’їла.
«Треба провчити свекруху!» — вирішила невістка.
Побігла вона на город за хатою, наловила жаб, напустила їх у горщик і гарненько його прикрила, а сама знову пішла в поле.
Невдовзі свекруха повернулася додому і, згадавши про пиріжки, поспішила до хати.
«Добре, що нема невістки»,— подумала вона і вийняла з буфета горщик.
Та от диво — пиріжки обернулися на жаб і повистрибували з горщика.
Баба сторопіла.
— Ой, пиріжечки, таж це — я, це — я! Як будете так стрибати, то вся начинка з вас повипадає! — благала стара і побігла вслід за жабами.