Одного разу пан привіз до кузні підкувати свого коня. Цей пан був дуже сильний і любив вихвалятися своєю силою. Каже він ковалеві:
— Гей, слухай, небораче! Зроби дві підкови для мого коня, та тільки, щоб були вони з доброго заліза! За роботу дістанеш стільки, скільки вона буде коштувати! Та роби швидко, бо я вранці на полювання збираюся.
Коваль відразу взявся до діла. Спориться робота: одна підкова вже є.
Взяв пан підкову, помоцував, помоцував, і підкова розламалася.
— Залізо слабке! Дай ліпше!
Подивився коваль на пана й посміхнувся. Взявся кувати знову. Коли підкова була готова, подав панові.
Вхопився пан ламати. Витискує з себе всі сили, а підкова не гнеться.
— Ця вже добра! Тільки куй швидко, бо мене побратими чекають.
Кінь уже підкований, б’є по землі копитами. Коваль стоїть, чекає плату. Вийняв пан золото і подав ковалеві.
— Це тобі за добру роботу! Коваль каже:
— Пане, ваш золотий недобрий! Дивіться! — і зламав монету.
Придивився пан до коваля. Невисокий на зріст, а золотого зламав, як скло. Вийняв пан два золоті й подав. Коваль склав їх докупи теж переломив. Та й каже:
— І ці гроші недобрі! — й сміється.
Здивувався пан. Та що міг чинити? Вийняв з кишені три золоті та й подав ковалеві.
Коваль поклав гроші до кишені, а пап більше не хвалився силою.