Було де не було у сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними потоками… Так би наші вороги держалися на силах, як пісок на вилах. Я їх не лаю, дай їм, боже, що собі гадаю…
Був один циганин, що корчував ліс, а піп туди ходив на полювання. Побачив піп зайця і стрілив у нього, а коли підстрелений заєць пробігав попри цигана, той підняв мотику, прицілився держалном і вигукнув: «Пу-у-у!»
— Що ти, циганине, робиш? — питає його піп.
— Я знаю, що роблю…
— Заєць мій!
— Ой, бо мій!
— Я подам тебе на суд…
— Подавайте мене хоч на небо!
І написав піп жалобу на циганина, і подав у суд… Раз лиш прийшли повістки йти на суд. Піп зустрів циганина і каже:
— Та, неборе, треба нам збиратися в суд. Циганин подивився на себе і каже:
— Я в такому дранті не піду до суду.
— А як тоді буде?
— Пане превелебний, як дасте мені свою одежу, то підемо.
Піп задумався.
— Ну, то ходи до мене, і я тобі знайду якийсь одяг. Циганин пішов на фару, і піп йому позичив свій одяг.
Ідуть вони в місто. Циган гордо ступає, крисаня набік. Коли судді почали розглядати справу, питають циганина:
— Ну, чий був заєць?
— Був мій і є мій!
— Але пан превелебний каже, що його…
— Звідки його, коли моя рушниця стріляла. Судді сміються:
— Як мотика могла стріляти?
— Пане суддя, коли бог хоче, то й мотика стрілить, а коли не хоче, то й рушниця не стрілить.
Але піп б’ється в груди, що заєць його. Тоді циганин каже:
— Пан превелебний може сказати, що і ця одежа, що на мені, — його. А піп закричав:
— Ой, бо моя! Судді засміялися:
Пане превелебний, то неможливе діло! Закінчився розгляд, судді порадилися і проголосили:
— Право виграв циган…
Піп і циган вертаються додому. І коли вже мали розходитися, піп проговорив:
— Неборе циганине, як буде з одежою? Ходи до мене і переодягнешся…
— Пане превелебний, ви не чули, що проголосив суд? Одежа моя… А якщо ви крутите, то повертаймося до суду…
Почухав піп потилицю і махнув рукою:
— Чорт з тобою, циганине… Та й казці кінець.