Жив раз дуже бідний чоловік. Мав много дітей і тяжко їх годував.
Треба дітям до школи ходити, а вони голі-босі.
Бідний чоловік що надумав? Рішив перекопати двір і посадити виноград.
Коли перекопав землю, знайшов груду золота. І все помалу золото по кусках продає і одягає дітей…
Його діточки ходили у школу. А в той час головним учителем був піп. Пан превелебний чудується, звідки у бідняка гроші? Звідає хлопчика:
— Звідки у твого нянька гроші? Хлопчик не знав брехати і правду сказав:
— Нянько перекопав двір і знайшов груду золота…
— А де ото золото?
— Заховане у постелі.
Піп позавидів чоловікові. І надвечір порадився з попадею, як обманом взяти золото…
Зарізав буйвола, обдер шкуру з рогами, натяг на себе шкуру і прийшов під визір, і страшним голосом заговорив:
— Я чорт… Віддай золото, аж не віддаш, страшною смертю погинеш.
Чоловік напудився, бо був суєвірний, і передав золото «чорту».
Піп приніс золото домів і сміються з попадею:
— Но, чи обдурили ми глупого русина. Яке багатство задармо передав мені?..
Піп сміється і радується, і говорить з попадею ще у буйволячій шкурі, бо ніколи було скинути шкуру… А далі почав стягати з себе шкуру і не може… Спудився і зі страхом просить жону:
— Тягни лиш з мене шкуру. Попадя тягне і не може…
І вона дуже напудилася і почала ревти. Що тут робити? Піп каже:
— Небого, неси золото назад бідному чоловікові, бо ото нас бог покарав.
Попадя золото понесла і вернулася домів, айбо піп так і остався в буйволячій шкурі, з рогами…