Був собі бідний Іван. Ішов він на Новий рік до пана посівати. Каже:
— Поздоровляю вас, пане, з Новим роком, щастям, здоровлям, щоб ви проживали, як лебеді на воді. Пан добре заплатив йому — дав сто рублів. А тоді за сто рублів можна було воли купити. Пішов Іван у лавку, вийняв рубля і каже до єврея:
— На, дай мені повний костюм.
— Який я тобі костюм дам за рубля?
— Який ти простий, — каже Іван, — нічого не розумієш. Тютюн, папірець і сірники — це мій костюм.
Забрав Іван тютюн, папір і сірники та й іде. А єврей кричить:
— Іване, а здача?!
— Нащо мені твоя здача, — сказав та й іде собі. А жид каже:
— Забагатів Іван, що й здачі не бере. Заходи Іван другий раз, а єврей питає:
— Відки ви, Іване, маєте стілко грошей?
— Я ходив до пана посівати.
— Та й що ви казали?
— Що казав? Казав: «Поздоровляю вас, пане, з Новим роком, щастям, здоровлям. Щоб ви проживали, як лебеді на воді».
А той єврей каже до другого єврея:
— Гай, Ідем і ми посівати до пана.
Ідуть обидва і говоря, щоб не забули: «Лебеді, лебеді…» А коло панського двора обсіли їх пси. Вони зачали обганятися та й забули про лебедів. Та й каже їден до другого тихо:
— Курке?
— Ней.
— Нефти качке?
— Ней.
— Нефти гуске?
— Ней.
А той каже:
— Індики?
— Йо-йо.
Прийшли, і каже той панови:
—…Щоб так проживали, як індики на водах.
А пан їх набив і нагнав. Отак вони взяли бацулу.