Жила собі баба. Вона була дуже бідна. Та й та баба ходила всюди хатами, просила, та й так проживала. І подумала вона: «Буду я йти до багатих людей, може, будуть давати мені побільше». Та й пішла просити милостині до священика. А священик розпитує бабу:
— Чим ви займаєтеся, з чого жиєте? Баба каже:
— Ходжу, просячи, та й з того жию. А священик їй сказав:
— Знаєте що? Я вас навчу примови. І ви будете примовляти.
— Най буде, отче.
— Як прийдете до слабого, то кажіть: «Біг пес почерез овес, не шкодило псови. Аби так не шкодило й цему Федорови». Або якому другому.
Та й та баба ходила і примовляла. Та й бабі платили гроші. І вчутилася чутка, що є велика знахарка, і вона вміє виліковувати людей. А в цей час захворів священик, який її навчив примовляти. І люди пішли до неї й зачали просити, аби вона прийшла примовити священикови. Та й приходить вона, та й священикови примовляє. І саме так, як він її навчив:
— Біг пес почерез овес, не шкодило псови. Аби так не шкодило і цему попови.
А він то слухав, та як з того засміявся, та й йому та ангіна, той нарив у горлі пукнув. Та й священикови зразу зробилося легше.