Категорії
Арабські народні казки Зарубіжні народні казки

Як шейх навчав ведмедя грамоти

В одного немолодого вже царя був простакуватий син, що ніяк не міг опанувати грамоту. Дізнавшись якось, що неподалік живе мудрий шейх, цар вирішив доручити йому навчання свого сина.

— Якщо навчиш його бодай за кілька років читати й писати,— звернувся цар до шейха,— я дам тобі велику винагороду. А не вивчиш — покараю й з двору вижену.

— Спробую,— мовив шейх.— Спроба — не гроші. Покажіть-но того, кого я повинен навчати.

Привели слуги царевича, звелівши привітатися з учителем. Та не його розуму це діло. Каламутні очі хлопця прикипіли до яскравого халата  шейха, що видався йому найкращою забавою. Відразу збагнув учитель, з ким матиме справу, але все-таки сподівався, що якось зуміє дати йому раду.

Минуло більше року, а пуття ніякого. І так, і сяк брався шейх, аби хоч трохи навчити царевича. Але той не піддавався ніякій науці. Де ж бо дурневі з книжкою возитися?! Він облюбував собі єдину забаву — ловити сильцем горобців.

Аж ось надумався цар оцінити роботу вчителя.

— Ну, сину,— звернувся він до свого нащадка,— покажи лишень, чого навчив тебе за два роки мудрий учитель! Яка це літера?— питає, показуючи на «Г».

— Горобець,— відповідає син.

— А оця?—показує «В».

— Ворона,— не роздумуючи, випалив царевич.

— А оця? — тицяє володар пальцем у літеру «Ц».

— А оце вже ти, батечку… цар!

Розгнівався володар на вчителя, погрожує вигнати з двору. Та вчитель, прагнучи вирватися на волю, тільки цього й чекав. Тому сміливо кинув цареві у вічі:

— Швидше ведмедя можна навчити, ніж твого сина!

— От воно що!— розлютився цар ще дужче.— В такому разі, якщо за сорок днів не навчиш ведмедя грамоти, я накажу відрубати тобі голову!

Зажурився шейх. Що робити? Кого-кого, а ведмедів йому не доводилося навчати. Але його донька каже:

— Не журися, тату! Я навчу ведмедя грамоти!

І ось минуло сорок днів. Згадавши, що загадав шейхові, цар звелів прийняти у ведмедя іспит.

— Ну, показуй, дівчино, чого навчила ти його за сорок днів!— мовив цар дочці шейха.— Гляди-но, бо кати вже гострять сокиру на голову твого батька.

Дівчина поклала на стіл грубезну книгу, відчинила двері — й до кімнати увійшов ведмідь. Уклонившись цареві, він почав старанно гортати сторінки, бурмочучи щось собі під ніс. Цареві видалося, що той справді читає. Здивувався володар, що ведмідь розумніший за його сина, і спитав, як спромоглася дівчина досягти таких успіхів.

— Дуже просто,— мовила вона.— Я вчила його так само, як і твого сина вчив мій батько. Тільки він біля кожної літери наклеював відповідний малюнок, а я поперекладала сторінки родзинками, бо ведмідь дуже любить їх. От і гортає він сторінки, шукаючи смачну поживу.

Зрадів цар, що дочка шейха показала себе мудрішою за свого батька.

Він помилував старого шейха, а його доньці звелів таким самим способом навчити його сина. Може, й у царевича від родзинок побільшає розуму?

Врешті-решт царевич таки опанував грамоту, а батько на радощах одружив його з донькою шейха.

Відтоді й живуть вони в злагоді й достатках у царських палатах.

Питання та відповіді до казки "Як шейх навчав ведмедя грамоти":
Чому цар вирішив навчити свого сина грамоти?
Хто був обраний для навчання царевича?
Яким чином шейх намагався навчити царевича грамоти?
Що сталося, коли цар вирішив перевірити знання свого сина?
Як дочка шейха навчила ведмедя грамоти?