Був великий силач. Він мав сина шістнадцяти років. І шукав той силач такого дужого, аби з ним поборовся. А люди зачали приговорювати, що смерть дужа. — Та яка та смерть? — питає він людей. А люди кажуть, що з косою й боса. Він каже:
— То нема там з ким боротися.
— Але вона дужа, — кажуть йому. Каже той дужий до сина:
— Сину, мем шукати тої смерти, щоб ми з нею поборолися. Бо люди кажуть, що вона дужа.
Упанцерували вони себе, взяли щити, мечі, списи, сіли на коней і поїхали смерть шукати. Тато наперед їде, а син за ним. Син каже:
— Тату, щось там далеко йде з косою. Таке, як люди нам говорили. Глипнув тато і вздрів.
— Е, — каже тато, — нема там з ким боротися.
А то приближується все скорше. Приблизилося воно ближче, а він каже:
— Стань, бо я своїми пучками твої кісточки розтереблю. А вона до него говорить:
— Ти хочеш зі мною боротися, ти мене шукаєш?
Він киває коня. А його кінь мав таку науку, що ногою убивав чоловіка. А тут кінь щось не рушається. Він хотів витягнути меч, а йому ув’яває рука. Посяг раз, другий — не годен вихопити меч з похви. Тоді уздрів він, що не може, та й просить:
— Пані моя дорога, аби ти знала, хто я є! Я би тебе взяв до свого дому. Я би взяв тебе за жінку. В моїм домі є що їсти, є що пити.
А вона йому відповіла:
— Якби я хотіла мати з цего світу мужа, я би не такого мала, як ти. Твій син повернеться додому і скаже, що з тобою ся стало.
Та лиш упав він з коня і згинув. А син узяв коня його та й пішов додому плачучи.