Жила собі сорока. Працьовита, завжди охайна, чесна і розумна. Мала вона трьох діточок-сороченят: двох дочок і синочка. Коли вони були ще зовсім малесенькі, сорока день і ніч трудилась, щоб їх нагодувати, виховати, виростити. З малими дітьми малий клопіт. Дітки стали підростати, сорока вже не мала сил сама трудитись і вдома, і на роботі, тож вирішила привчати їх до праці.
— Ви, дітки, вже підросли, — говорить вона, — тож я хочу, щоб ви мені вже помагали. Дочечки повинні в хаті прибрати, а синочок — дров нарубати і в хату принести.
Приходить ввечері додому, в хаті прибрано, ліжка застелені, і синочок лежить на ліжку. Похвалила вона дочок, що в хаті прибрали.
— А чому ж дрова на порубані і в хату не принесені? — запитала вона синочка.
— Захворів я, — слабким голосом обізвався синочок.
Хоч яка виморена була сорока, нарубала швиденько дров, приготувала їсти, нагодувала діточок, та й почала лікувати синочка: і компреси йому, і добренького поїсти, а він все стогне, та на біль скаржиться. Цілу ніч провела біля синочка, а на ранок знову треба іти на роботу.
— Дочечки, виконуйте свою роботу, — говорить вона, — і замість синочка дров нарубайте та в хату принесіть, щоб було на чому їсти зготовити.
Приходить ввечері додому і знову в хаті прибрано, дров нарубано, а синочок в ліжку. Дівчатка, хоч і раді, що мама прийшла, але невеселі. Пробувала сорока випитати в них, що сталось, але ті нічого не розповідали. Так повторялось кілька днів підряд.
Вирішила сорока сама все узнати. Ранком, як завжди загадала дітям роботу і пішла з дому, але згодом повернулась, заховалась недалеко від хати і стала ждати. Ось дівчатка прибрали в хаті, вийшли дрова рубати. За ними вибігає синочок, зовсім не схожий на хворого, і починає бігати біля дівчаток, заважаючи їм працювати.
Дочекалась до вечора сорока, повернулась додому. Дівчатка сумні, а синочок, як завжди, хворий.
Сорока приготувала їсти, сіла і почала вголос розмірковувати:
— Скільки днів синочок хворіє, не встає з ліжка. Може, я його лікую неправильно. Може, він хворіє тому, що багато їсть і зовсім не рухається?
Дівчатка мовчать, переглядаються, а синочок притих і злякано зиркає на сороку.
— Давайте, — говорить дівчаткам, — сьогодні не будемо мучити вашого братика їжею. Нехай так поспить. Може йому легше стане.
Повечеряли, полягали спати. Чує сорока, що її синочок не спить, перевертається, мабуть, взнаки дається голод. Хоч і жаль його, проте не встає, не пропонує поїсти, не питає, що в нього болить.
Зранку пішла на роботу. Насилу дочекалась вечора: дуже ж турбувалась про голодного синочка. Приходить додому, в хаті прибрано, ліжка застелені, а її зустрічають веселі дочечки і синочок. Дівчатка навперебій розповідають, як допомагав їм братик, як разом розважались та чекали маму. Всі разом приготували вечерю, сіли їсти, а сорока й говорить:
— Як добре, що ви всі здорові й веселі. Запам’ятайте, що іноді і голод лікує багато хвороб.