Давно колись у коморі одного селянина оселилася миша зі своїм чоловіком. Жили вони заможно: в коморі були і рис, і ячмінь, і пшоно, і квасоля. Та от біда – не мали вони дітей.
Тож почали вони молити богів:
– Пошліть нам, боги, дитятко!
І незабаром народилася в них мишка. Батьки так нею тішилися, так її доглядали, берегли як зіницю ока.
Мишка росла просто на очах і незабаром стала найвродливішою з усіх своїх ровесниць у Мишачій країні Японії.
Отож батьки почали думати про її заміжжя.
Наша дочка перша красуня в Японії, – розсудили батько з матір’ю. – Треба їй нареченого знайти найкращого.
– Серед мишей нема пари для такої красуні,– казала гордовито мати.
– Правду кажеш, нашій доньці треба знайти найкращого у світі нареченого,– погоджувався чоловік.
Вони довго радились і нарешті зійшлися на тому, що ним може бути тільки Сонце, яке осяває увесь світ.
Отож одягли вони доньку в найдорожче кімоно і втрьох піднялися на небо.
– Ясне Сонце, Ясне Сонце! Ти – наймогутніше на світі. Будь ласка, візьми собі за жінку нашу доньку,– гречно попросили батько й мати.
Сонце всміхнулось і сказало:
– Та що ви! Є й за мене могутніші.
– Могутніші за тебе?.. Хто?..– спитав здивований батько.
– Туман. Бо хоч би скільки я старалося – як він насуне, то я стаю безсиле.
– Еге ж, твоя правда,– підтакнули миші й пішли до Туману.
– Сивий Тумане, Сивий Тумане! Ти – наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
Туман насупив брови і сказав:
– Та що ви! Є й за мене могутніші.
– Могутніші за тебе?.. Хто?..– здивувався батько.
– Вітер. Бо хоч би як я не старався – вітер мене завжди подужає: він розвіює мене за одним подмухом.
– Еге ж, твоя правда.
Подалися миші до Вітру.
– Буйний Вітре, Буйний Вітре! Ти – наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
– Та що ви! Є й могутніші за мене.
– Могутніші за тебе?.. Хто?..
– Стіна дому. Бо хоч би скільки я дмухав, вона не ворухнеться. Стіні ніщо не рівня.
Мишачі батьки з донькою спустилися на землю і пішли до білого Стіни їхньої комори.
– Непохитна Стіно, Непохитна Стіно! Ми не знали, що ти наймогутніша на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
Вражена Стіна відповіла:
– Та що ви! Є й могутніші за мене.
– Могутніші за тебе?.. Хто?..
– Ви, миші. Хоч би якою міцною я був, ваші гострі зуби прогризають у мені дірку.
– Еге ж, правду кажеш,– погодився батько й сказав дружині: – Чуєш, жінко, наймогутніші у світі – ми миші. Як ми цього раніше не помітили?
– Справді. Пару нашій доньці треба шукати серед мишей.
Як задумали, так і зробили: взяли собі зятя із свого, мишачого, племені.
Зажили молодята дружно та весело. Шанували своїх батьків, і було в них багато дітей, так що мишачий рід у коморі й донині живе та процвітає.