Колись було так, що давав цар жити чоловікови тілко сімдесят років, а тоді менший син повинен був тата свого вбити. Наближається одному батькови до кінця сімдесятий рік життя, а він плаче.
— От, сину, яке життя веселе. Хотілося б ще жити, бо й здоров’ячко ще маю. Та щось би й тобі помагав.
А син йому й говори:
— Не бійтеся, тату, я вас не вб’ю, я договорився з попом, що вб’єм того пса старого та й поховаєм його за вас. А вас заховаю та й будете жити.
Виміняли вони день на ніч, ніч на день. Старенький вночі робить, а вдень спить. Та прийшов голод. Питає син старого батька:
— Що будем робити? А тато каже:
— Розкривай хату й сарай і молоти сніпочки — там ще є трохи зерна. Та й обсівай своє поле.
Так син і зробив. У всіх поля не були засіяні, а в него — засіяне, їде цар на білім коні та й дивиться. Що це? Скрізь голі поля, як після пожару, а в одного таке гарне поле. Каже цар:
— Дайте того хазяїна до мене, най я повидю, який він. Приходи той до царя. Такий молодий. Та й каже:
— Добрий день, царю. Чого ви мене до себе кликали?
— Це твоє поле?
— Моє.
— А що ж ти робив-ис, що таке гарне твоє поле? Що воно з урожаєм?
— Розшивав хату, сарай, молотив. Та й розсіяв те зерно по своїм полі. І файно зійшло.
— А хто ж тебе нараяв це робити?
— Та я сам.
— Не може бути, щоб ти сам це придумав. Щоб ти, такий молодий, міг своєю головою це зробити? Скажи, хто тебе навів на цю путь, а то шаблею голову зрубаю.
— Не рубайте мені голову, я вам все розкажу. Всі вбивали своїх батьків, а я свого лишив — і старий батько навчив мене так робити.
— Ану давай свого батька сюди.
Приходи старий батько. Такий засмучений. Боїться, труситься і думає: «Прийшла до мене смерть». Крикнув до него цар:
— Ти його навчив так робити?!
— Я.
— Як ти його навчив так робити, то ти знаєш, коли я маю вмерти.
— Через рік.
— Ну а що ж би робити, щоб не вмерти?
— Треба вам іти красти.
— Та як я піду красти, як я цар?
— Смерть не дивиться. Цар не цар, а треба через рік умерти.
— То що ж робити, щоб не вмерти?
— Я ж казав — треба йти красти.
Повертає цар свого білого коня, їде додому та й каже до жінки:
— Треба йти красти.
— Та що ти, п’яний? Піймуть тебе та й що буде? Ти ж цар.
— Нічого не знаю. Треба йти красти, бо хочеться жити. Перебрався цар на простого, іде вночі дорогою. Та й думає: «Куди б це піти красти? Піду я до цего купця. В него золота багато».
Іде цар та й дивиться — скочив злодій через пліт. А цар хап його за ногу та й питає:
— Куди ти йдеш? А той каже:
— Іду до цего купця золото красти.
— Бери й мене з собою.
— Добре, йдем.
Прийшли вони туди, злодій ключі витягає, касу відмикає. Набирають золота в мішки, кілко хто може нести. Набрали та й несуть. Каже злодій до царя:
— Куди вперед підем, до тебе чи до мене? А цар каже:
— До тебе,
Прийшли вони до злодія. В хаті дев’ять дітей і файно живуть. Каже злодій:
— Ну що ж, треба ділитися. Ти більше взяв від мене, то переділим, щоб було однако.
А цар каже:
— Хай буде цей раз усе тобі. А другий раз буде мені.
— Добре, най буде так.
Минає рік, Цар боїться, що вже скоро смерть підходи. Прийшов до злодія та й каже:
— Йдем красти до царя,
Злодій подумав: «Оце злодій! Не та як я. Я лиш до купців, а цей і до царя хоче йти красти». Підходять вони обидва до царського дому, а цар і каже злодієві:
— Ти сиди тут, а я піду до царя.
Пішов цар, приносить склецок золота і кладе коло злодія. Та й каже;
— Сиди, я ще один склецок принесу.
Приноси ще один склецок золота і каже до злодія:
— Ходім,
Прийшли вони до злодія на квартиру. Та й каже злодій до царя;
— Це золото треба вже тобі забрати, бо той раз я брав. А цар каже;
— В тебе така велика сім’я, бери й цей раз, а я візьму третій. У мене мала сім’я.
Та й каже цар:
— Добре ми побідили царя, А злодій:
— Гей, якби цар знав, що йому має бути, то він би нам половину царства дав.
— А що йому має бути?
— Там говорили міністри. Один казав: «Нащо нам цар? Отравим його, і я буду царем, і ви будете добре жить». — «А як ти це зробиш? Як ти його отравиш?» — спитав другий, «Дуже просто. Попросю царя і міністрів на мій день народження. І перед кожним оставлю пляшку, а в його пляшку дам отрави. Цар вип’є і зразу ноги задере». Отаке говорили міністри.
Послухав цар, що сказав злодій, та й думає: «Добре, що я це вчув. Лиха два я буду пити перший».
Приходи цар на роботу та й щось бурчить сам до себе. Підходи старший міністер і каже до него:
— Хочу відмітити свій день народження. Та хтів би й вас попросити. А цар каже:
— Я можу прийти. Що мені? Лиш прийду у воєнній формі.
Прийшов той день. Цар приходи до того міністра на день народження. На всіх міністрах волос їжиться. Чого це цар у воєннім вбранні, як війни нема? Цар кожному руку подав та й сів. І крикнув старший міністер:
— Перед кожним пляшка! Яка пляшка перед ким стоїть, з такої повинен пити!
Цар довго не думає, відкриває пляшечку, а тим усім на голові волос дибом встає: лиш вип’є цар — і вже його нема!
А цар був не простий. Відкрив він пляшку і першому налив старшому міністру. Та й говори:
— Чим гостей угощать, треба й самому пить.
— Та що ви, ваша величносте, це ж вам підготовлено.
— Мені підготовлено, а ти будеш перший пить.
І виходи цар з-за стола. А ті думають: «Цар, видно, був тут, як ми про це говорили. Бо інакше, як він знає?»
А старший міністер випив, упав до підлоги та лиш п’ятами бликнув. А ті говоря тихо:
— Коби й нам це не було.
А цар як розходився, то всім їм голови познімав. Сів на білого коня і приїжджає до злодія. А жінка злодієва подивилася у вікно та й каже:
— Нащо було йти до царя красти? Цар уже знає. Он уже приїхав білим конем.
А злодій каже жінці:
— Судити будуть мене.
Цар під’їхав до хати та й каже:
— Виходь, виходь. Щоб ти був сьогодні у мене.
Злодій пізнав царя і зрадів. Цар поїхав, а за ним пішов і злодій. Прийшов злодій до царя, а там уже й той дід є зі своїм сином. І говорить цар злодієви:
— Ти будеш у мене міністром. І тому дідови сказав:
— Твій син буде міністром. Я забороняю вбивати старих людей. Вони повинні жить до старості, і смерть повинна їх у постелі застати.
Тоді цар поклав злодієви на голову яблуко, вихопив шаблю, махнув нею і розрубав те яблуко на дві половинки. А злодій від переляку випустив з себе непристойний звук. Цар подивився на него та й каже:
— Що це ти зробив? Хіба таке роблять у царя? А злодій каже:
— Це з мене злодійський дух виходи, а міністерський входи. І зробив цар з новим урядом великий баль.