В стародавні часи всі домашні тварини дружно жили разом. Була в них у лісі хатинка з моху, але не довго довелося їм у ній мирно прожити: натрапив одного разу на хатинку вовк, і захотілося йому жирної поросятинки.
Грілося на той час поросятко у хатинці біля вогню. Раптом звідки не візьмись – вовк! Схопив поросятко і потягнув до лісу. Поросятко як заволає з переляку:
— Гей народ? Гей народ?
Прибіг бик і притиснув вовка гострими рогами до стіни, а баран давай його по спині бити. Бив, бив, доки вовк не втік.
Вирішив вовк помститися тваринам і нацькував на них усіх звірів. Але тварини захищалися дружно і щоразу від ворога відбивалися.
Побачив це вовк і пішов до Північного вітру. Просить:
— Допоможи мені вигнати тварин із хатинки.
Північному вітру такі справи до вподоби. Пішов він у ліс та й давай дмухати з такою силою, що вся вода замерзла і сніг засипав землю.
Не міг бик стерпіти злого вітру та холоду і поліз у хату, та ненароком зачепив рогами дах, і вся хатка розвалилася. Бачать тварини, що нема їм порятунку від напасті, і пішли жити до людини, та й живуть у неї до цього дня.
А Північному вітру полюбилося дути на повну силу, став він з того часу щороку в ліс ходити. Дме там, завиває. У цей час навіть вовк, змерзлий і голодний, бігом рятується від холодного північного вітру.