Не за горами, не за долинами жила вдова, а у неї був син. Удова була працьовита, все трудилася, цьому учила свого сина Було у них трохи землички, да нічим було орати.
Ось якось вдова робила на городі, скопувала лопаткою землю. Щось попало під лопату. Вона давай копать глибше. Да й викопала горщик з золотом. Дивилась довго, а тоді рішила за нього купить вола, щоб син обробляв поле да хліб збирав. Як вирішили, так і зробили. Да так син робив тим волом, що другі і двома волами стільки не зроблять. Якось мимо нього ішов пан з другого села та й питає:
— Чого ти ореш одним волом?
— Да нема в мене другого.
— Приходь до мене, я тобі дам другого.
Пішов той, зрадів хлопець. А віл був норовистий. Зрозумів парубок, що оддає його господар через це. Да все ж узяв вола, подякував панові. І став його учить на свій лад. Навчив таки. Приїхав пан, що дав вола, подивиться як його віл робить. Здивувався , що його віл у парі ходить. Стоїть пан коло поля й думу думає: «А що, як я попрошу його угомонить мою норовисту дочку?». І каже парубку:
— Присилай сватальників, я оддам за тебе свою дочку.
Парубок очі вилупив, не знає що сказати. А пан знов за своє. Допахав парубок до вечора, прийшов додому і каже матері про те, що казав пан.
— Ой, сміється з тебе, сину, пан, — каже мати.
Діждав парубок осені і таки послав сватальників до пана. Ніхто не хотів у сватальники йти, бо боялися получить гарбуза. Насилу найшлось два таких же бідняки, як він.
— Підемо, хоч і посміється з нас пан.
Старостів прийняли і попросив пан, щоб із весіллям не задержувались. А дочка впирається, не хоче, да їх силою повінчали. Дав батько придане, подушки да скриньку невелику.
Стали жити вони втрьох. Минає місяць, рік, а невістка ні за холодну воду. Сидить на печі да сопе, в стелю дивиться. А свекруха візьме да й каже:
— Ти б дочко води принесла в хату, або дровець, щоб обід зварить.
А вона собі сопе в кутку. Стали обідати мати й син, а невістка сидить на печі, ніхто її не кличе. Мати з сином все з стола прибрали, а хліб оставили. А невістці так хочеться їсти, так хочеться, що край. Скочила вона з печі, ухватила хліб да знов на піч. Так було два дні. А на третій чуть світ спохватилася да й побігла до колодязя з відрами. Принесла води і знов на піч. Свекруха наварила обід да й гукає невістку:
— Їди поїси борщу з води, що ти принесла.
А каші й не дала. На третій день бачить невістка, що це не в батька вередувати, і рішила братися за роботу. Встала ні світ, ні зоря, принесла води, дровець да й на піч. Наварила знову обіду свекруха.
— Бач, доню, се тими дровами зварено обід да й воду ти принесла, іди їсти. Всі робили, всі будемо їсти.
Зрозуміла невістка, що тут годують тих, хто робить, да й сама до діла. І робить научилась, і веселенька стала, й покірненька.
Скучив батько за дочкою, приїхав провідати. Дочка стріла його така весела да щаслива. 1 все робить, і робить, й угашу їй нема. Як осталась вона з батьком, то він питає:
— Чи ловко тобі живеться?
— Добре, тату. А ти бери да кожух мий. В нас усі роблять діло.
Бачить батько, що привчили дочку до роботи, да й просить:
— Приїдьте до мене в гості.
Вони приїхали. Батько зрадів, дав їм три пари волів, три пуди усякого добра, одежину, скриню доччину, скотини.
І стали вони багатими на все село і хазяїнами хорошими. Сьому і нас учать з вами, щоб не боялися роботи.