На північ від Монтастрюкської церкви є великий ставок. В ньому пастухи напувають худобу і жінки перуть білизну.
Раз увечері, годині о шостій, — а справа була в січні місяці, — зійшов місяць і відбився у воді ставка, як у великому дзеркалі. В цей час до ставка підійшов якийсь чоловік і почав напувати свого віслюка. Поки віслюк пив, вітер раптом змінився і нагнав на небо хмари, стало зовсім темно.
Господар віслюка злякався і побіг геть від ставка, горлаючи:
– Господи помилуй! Господи помилуй! Мій віслюк пив воду і проковтнув місяць! Мій віслюк проковтнув місяць!
На його зойки збіглися всі жителі Монтастрюка.
— Чого ти так репетуєш?
— Мій віслюк проковтнув місяць! Мій віслюк проковтнув місяць!
Монтастрюкці подивилися на небо, на ставок і заплакали, заволали.
— Його віслюк проковтнув місяць! Його віслюк проковтнув місяць! Відразу перед церквою зібралося на раду все місцеве начальство.
— Приведіть віслюка, який проковтнув місяць. Привели віслюка.
— Віслюче! Це ти проковтнув місяць? Віслюк підняв хвіст і загорлав.
— Ось, ти сам зізнаєшся, що проковтнув місяць! Що ми тепер робитимемо, як нам ходити вночі? У темряві нічого не видно.
Віслюк знову підняв хвіст і загорлав.
—Ага! Ось як ти поводишся на суді! Добре! Ми тебе засуджуємо на смерть. Ти будеш повішений.
За десять хвилин віслюка повісили на дереві. Але тут один із суддів схаменувся.
— Друзі, – сказав він, – ми перевищили наші повноваження. Нам дозволяється засуджувати до смерті. Але страчувати ми не маємо права. Це право належить лише головному судді у Лектурі. На його місці я був би дуже незадоволений тим, що тут щойно сталося! Знаєте що: щоб не впасти в немилість , пошлемо йому цілий віз різного свійського птаха. Відішлемо і мертвого віслюка. Головний суддя покличе доброго хірурга, щоб витягти місяць у осла з черева. Крім того, у Лектурі знайдеться чимало великих драбин. Якщо поставити таку драбину на дзвіниці лектурського собору, то, я думаю, якийсь спритний і сміливий слюсар знайде спосіб прибити місяць на його місце в небі.
Сказано зроблено. Дванадцять молодих монтастрюкців відразу вирушили в дорогу, навантажені подарунками для головного судді — курями, індиками, гусями, качками. Інші дванадцять несли на плечах довгу дубову жердину, на якій був підвішений за чотири ноги мертвий віслюк.
Поки не минули Флеранс, все йшло добре. Але за Флерансом вовки з Рам’єрського лісу зачули запах дохлого віслюка і примчали величезними зграями. Монтастрюкці в страсі, покидавши птахів та віслюка, галопом помчали назад у Монтастрюк. В одну мить вовки зжерли всіх птахів і до кісток обглодали віслюка.
На другий день увечері зійшов місяць і сяяв на небі як завжди.
Монтастрюкські судді зітхнули з полегшенням.
— Рам’єрські вовки надали нам величезну послугу, — казали вони. — Віслюка з’їдено, і головний суддя в Лектурі не дізнається, що ми самі повісили цю худобину. Ну а що стосується місяця, якого віслюк проковтнув, — він, як бачите, виявився хитрішим за вовків. Він від них вислизнув і сам повернувся на своє місце у небі.