Хотів вовк з’їсти чоловіка, бо всяких звірів їв, а чоловіка не їв ніколи. Прийшов вовк до царя звірів лева і каже йому:
— Я хочу з’їсти чоловіка. А лев йому каже:
— Ти, вовче, нищиш все, що бачиш.
— Царю добрий, — каже вовк, — мені хочеться з’їсти чоловіка.
— Ну, добре, уже я тобі дозволю, — каже лев.
І один раз ішов хлопець в школу, а вовк побачив і питає, чи можна його з’їсти. А лев каже, що хлопця не мож їсти, бо він ходе в школу. Тоді йшов старий дід.
— Сего мож їсти? — каже вовк.
— Ні, не мож, — каже лев, — бо це дуже старий, і там тільки шкура та кістки, а м’яса немає.
Тогди ішов вояк. А вовк увидів і питає:
— Сего мож їсти?
— Мож, — каже лев.
Вовк підійшов до вояки і каже:
— Я маю дяку тебе з’їсти. Вояка це вчув і каже вовку:
— Я йду вмитись; не будеш же ти мене їсти невмитого?! Вовк йому дозволив. Вояк пішов, вмився і попросив утертись у вовка хвоста, бо нема чим витертись.
Вовк дав свій хвіст, а вояка взяв і обкрутив хвіст кругом руки. Тогди взяв палку і зачав бити вовка, то вовк ледве вирвався, і хвіст лишився у руках.
Прибіг до царя звірів; і питає цар:
— Ну, що, добре м’ясо з чоловіка? А вовк каже:
— Більше м’яса людського ніколи не буду хотіти їсти.