Жили собі дід та баба. Якось взимку поїхав дід до річки ловить рибу. Ловив, ловив, наловив багато, аж цілого воза. Ось їде він додому. Дивиться , а серед дороги лисичка лежить, згорнулася клубочком. Дід подумав, що лисичка мертва, бо вона і не ворушилась. Зрадів такій знахідці. Подумав, що бабі його буде на комір. Поклав лисичку на воза та й поїхав. А лисичка стала із воза викидати рибку на дорогу. Всю повикидала і сама з воза стрибнула.
Приїхав дід до хати , давай гукать свою бабу, та хвалиться тим, який комір тепер буде у неї.
А баба подивилась, а на возі нема зовсім нічого. Зажурився старий із бабою, зрозумів, що лисичка його обдурила.
А лисичка всю рибку по дорозі позбирала, сидить і смачненько їсть. Ось іде вовк. Як побачив, що їсть лисичка рибку, то став просить. А лисичка йому каже, щоб сам пішов, наловив та й їв. Тільки для цього треба іти до ставка, опустить хвоста в воду, та голосно говорить: «Ловись, рибко, велика, й маленька, й зовсім малесенька». Риби тоді багато на хвіст начіпляється, як довгенько посидиш.
Вовк побіг до річки, опустив хвоста в воду, сидить, приказує, як його лисичка навчила. А лисичка ходить кругом вовчика-братика та й шепоче:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст.
Вовк почув, що лисичка щось бурмоче , та й запитав, що вона там говорить. А вона набрехала, що то такі гарні слова каже, щоб рибка ловилась.
Сидів вовк так довго, щоб багато рибки наловить, що й хвіст примерз. Не міг вовк підвестись. Радіє, думає, що то так рибки наловилось багато.
Ось вранці прийшли дві баби по воду та й побачили вовка. Стали всіх людей кликать, щоб ішли вовка бить. Всі люди із села позбігалися, стали вовка бити. Вовк половину хвоста відірвав і втік. А лисичка, поки люди були біля річки, то в одній хаті наїлася тіста, а тоді голову намазала тістом, прибігла до лісу, лягла серед дороги, стогне. А ось і вовк іде. Став лаяти лисицю, що через неї і хвіст поламаний. А лисичка стала вовка знову дурить.
— Що там у тебе, коли в мене і голова розбита, і мозок тече.
Став вовк лисицю ще й жаліти. Каже, щоб сідала на нього, то він її підвезе. Лисиця з радістю сіла на спину вовка. Той її повіз, а вона стала співати, що битий небитого везе. Коли вовк питав, що співає лисичка, то вона казала:
— Битий битого везе!
Так вовк лисичку й привіз аж до самої нори.