Одного разу зайцю спало на думку, що якби в нього була дружина, йому значно краще жилося б. А тут ще сподобалася йому дочка одного селянина. Попрохав заєць ведмедя висватати йому наречену. Але дівчина так відповіла сватові:
– Ні, за зайця я не піду заміж.
– Чого не підеш? – поцікавився ведмідь.
– Хвіст у нього дуже куций, – відповіла дівчина.
Прокотилися серед звірів чутки: так, мовляв, і так, не схотіла селянинова дочка заміж виходити за зайця, бо в нього хвіст куций. Дійшли ті чутки до вовка. Задумався вовк: «Якщо селянинова дочка не йде за зайця тому, що хвіст у нього куций, то за мене піде неодмінно – у мене хвіст он який довгий».
Попрохав вовк ведмедя бути й від нього сватом. Каже ведмідь дівчині:
– Твоя правда, не підходить тобі заєць, дуже куций у нього хвіст. Я тобі іншого жениха приведу.
– Хто ж він такий? – запитує дівчина.
– Вовк. Він у нас пан на всю губу, і хвіст у нього довгий. Підеш за нього?
– О, яке щастя! З радістю вийду заміж за такого пана.
Ведмідь передав вовкові, що дівчина згодна йти за нього, вовк зрадів і пообіцяв улаштувати бучне весілля. А справити його вирішили на хуторі в селянина, щоб усі бачили, яка у вовка вродлива наречена.
В день весілля вовк пішов і зайця кликати.
– Дуже прошу тебе, приходь до мене на весілля,– повторив він кілька разів.
– Ні, не можу,– відповів заєць,– я вчора капусти та моркви наївся і сьогодні нездужаю.
– Без тебе нам ніяк не обійтися, – засмутився вовк,– де я ще такого танцюриста знайду, як ти?
– Я б охоче пішов, та недобре мені,– відповідає заєць,– не дійду я так далеко.
Тоді вовк і каже:
– Гаразд, я надягну сідло й вуздечку, ти сядеш на мене верхи, й поїдемо. А якщо я побіжу занадто швидко, ти придержи.
Погодився заєць, поїхали вони.
На півдорозі вовк і каже:
– Досить, злазь, тепер уже й дійти можна!
– Е ні, не дійти мені, – відповідає заєць,– вези ще.
Неподалік од хутора вовк знову каже:
– Годі вже – більше я не повезу! Побачать люди – сміху не оберуся.
– Що ж, – відповідає заєць,– не повезеш добром, примушу силою.
Стьобнув заєць вовка батогом, і тому, хоч і не хотілося, довелося бігти далі.
Зупинився заєць біля воріт нареченої, кинув повід наймитові та й каже:
– Прив’яжи мого коня міцніше, щоб не втік.
Заходить заєць до хати й каже:
– Не схотіла за мене йти, бо в мене хвіст куций. А твій вовк у мене за коня, я на ньому верхи сюди приїхав.
– Верхи на вовкові? – здивувалася наречена.
– Не віриш – піди в стайню подивися,– каже заєць. Побігла дівчина в стайню, бачить: справді осідланий вовк стоїть прив’язаний. Повернулася вона до хати й вийшла заміж за зайця. А вовк од сорому втік подалі в ліс.