Жив заєць Хвалько. Одного разу він став хвалитися, що він найшвидше бігає з усіх звірів, що йому рівних немає. А їжачок, який заховався за пеньком, тихеньким голосом каже:
— Я тебе обжену.
— Хто, ти? — сміючись запитав заєць. — У тебе коротенькі ноги.
А їжачок сказав:
— Давай поб’ємося об заклад.
І стали вони бігати вздовж поля по двох борознах. Зайчик став у одну борозну, а їжачок у другу. А перед забігом їжак сказав своїй жінці, щоб та йшла на фініш, і коли заєць буде добігати, щоб вистрибувала і кричала: «А я вже тут!»
От стали вони на старт. Заєць як рвоне, аж курява з-під ніг полетіла, а їжак відступив собі назад. Заєць летить, вуха на спину. Але не встиг він добігти, як їжачиха вискочила з борозни і кричить:
— Я вже тут!
У зайця аж очі на лоб повилазили. Він не міг придумати,як це такий маленький їжачок з такими маленькими лапками міг обігнати його. І запропонував ще раз пробігти. Рвонув ще швидше. Так бігав із сторони в сторону, поки не помер.
Будь мудрим, а не хвальковитим!