Був оден чоловік, і в него померла жінка. Він був уже старий, і дітей не мав. Оженився він з бідною дівчиною. І з договором з родичами тої дівчини, що коли вона буде говорити з молодими хлопцями, щоби дідо не гнівався. Бо вона молода. Дідо сказав:
— Не буду гніватися.
Одного разу вона познайомилася з хлопцем. І полюбилася з ним. Але вона діда шанувала і робила все так, щоб дідо не видів. Дідо того хлопця дуже добре знав. Вона з тим хлопцем договорилася, що дідо буде того й того разу кудись іти. У разі би дідо не пішов, то вона напрутить до стіни кривулю, би був парубкови знак.
Та й забула вона ту кривулю почепити. Прийшов вечір. Хлопець приходить, а дідо в хаті. Вона колише в колисці дитину і приспівує:
— Люлю, люлю, я забула напрутити у брамі кривулю. Люлю, люлю, була би з тебе втіха. Кажи, що ти прийшов міха…
Тоді хлопець каже:
— Вуйку, я прийшов позичити у вас міха. Ми хочемо йти до млина. Вона пішла до комори і відти кричить:
— Я не знаю, якого! Дідо каже хлопцеви:
— Іди вибери собі.
І хлопець пішов до неї у комору «вибирати міха». Вона з комори кричить:
— Він хоче більше, як один. Давати чи ні? А дідо каже:
— Давай.
Дала вона «міха» та й заходить у хату.
— Дала? — питає дідо.
— Та дала. Він не мав часу вдень прийти, але прийшов увечір, як я ще маю кутатися *.
(Вона ще й хотіла показати перед дідом, що злосна на хлопця).
—…Я би була без вас міхів не дала. Коби хоть приніс, аби за міхами не ходити.