Якось багатій спорядив наймита до міста. Повернувшись додому, хлопчик повідомив:
— Вам, господарю, переказував вітання пан…Ой лишенько, як же його звати? Поважний такий. Із довгими вусами. Забув прізвище!
— Невже так складно запам’ятати? — роздратовано вигукнув пан. — Пригадуй швидше.
Юнак, замислено почухавши потилицю, ледве чутно пробурмотів:
— На пташку схоже…
— Синицький?
— Не вгадали.
— Мабуть, Горобецький.
— Ні, це прізвище я б запам’ятав. Той пан мешкає неподалік лісу на Заріччі. В гості вас запрошував.
— Так то ж Вербицький!
— О! Так! Вербицький!
— Це прізвище на дерево схоже! — грюкнув кулаком розгніваний пан.
— І що? — не розгубився юнак. — Пташки ж на дерево сідають. Хіба помиляюся?