Жив собі на сосні зяблик, а під сосною зайчатко. Зяблик уставав раненько, чепурив своє гніздечко, готував сніданок, а заєць усе спав. Згодом прокинеться, відкриє очі і мовить:
— Проспав. Оп’ять без капусти остануся. Та й бігти за нею боязко.
Спрашує він у зяблика:
— Як ти так рано устаєш? Хіба не хочеш солодкі сни подивитися?
Зяблик отвічає:
— Хочеться й мені поспати, та я помню пораду моєї матері.
— Я тоже хочу її знати, — каже заєць.
Зяблик підлетів до його вуха і прощебетав:
— Щоб усього доволі мати, треба рано уставати.