Був багач, мав одного сина. І так сина викутав, так його виростив, що син не знав ніякої біди. Каже чоловік:
— Жінко, треба посилати хлопця на роботу, бо він нічого не буде розуміти, як оженимо його. І післав його дєдя на роботу. А хлопець нікуди на роботу не пішов. Жінка крадьки годувала його тиждень, аби він не робив.
Приходить син у суботу «з роботи», а мама дає йому тихо червінець. Подав він того червінця татови, а тато йому каже:
— Клади ватру.
А він питається в тата:
— Нащо?
— Клади, бо мені треба.
Син наклав ватру, а тато каже:
— Мечи цей червінець у ватру.
І хлопець кинув той червінець у ватру.
— Не ти його, синку, заробив, бо якби ти заробив, ти би в ватру не кинув.
На другий тиждень посилає його тато знов на роботу. Поробив хлопець тиждень, приходить з роботи і приносить червінець, що заробив його. Тато каже:
— Клади ватру. А він проситься:
— Татку, я не кладу ватру, бо я його заробив. Подивіться на мої руки.
А тато таки примусив його накласти ватру. І каже:
— Мечи червінець у ватру.
Тоді він кинувся татови на шию і зачав проситися:
— Татку, най я не мечу його в ватру, я тяжко на него робив. І тато сказав:
— Я бачу, що ти його заробив.
І не кинув хлопець червінця у ватру.