Був собі один чоловік та й мав ледаря-сина, що не заробив за своє життя жодного п’ятака. Батько, поки мав здоров’я, то годував, а як занедужав, то тяжко зажурився. Гукає до себе жінку та й каже:
— Віддам я все моє добро комусь чужому, бо мій син нездара та ледащо й гроша заробити негоден.
Занепокоїлася жінка:
— Та що ти балакаєш таке?
— Коли так, — відказує їй чоловік, — нехай іде та й принесе мені заробленого карбованця. Отоді й залишу йому моє добро.
— Добре, — каже та. — Я скажу синові.
А тоді пішла до свого одинака та й на такий розум наставляє:
— На тобі, синку, карбованця та біжи десь до вечора погуляй. А як звечоріє, принеси карбованця батькові, скажи — заробив.
Син так і вчинив. Вештався десь цілий день, а ввечері й несе батькові карбованця.
— Ось, — каже, — заробив.
Понюхав батько того карбованця, покрутив у руках й укинув у вогонь.
— Це не ти його заробив!
Засміявся син та й пішов до матері, а та ще дужче занепокоїлася. Другого дня знову тицьнула синові карбованця та й повчає:
— Біжи побігай, а ввечері скажеш батькові: «Ось, бачите, як упрів, поки карбованця заробив».
Парубок так і вчинив. Прибігає до батька весь мокрий та й хвалиться:
— Бачите, тату, як упрів, аж лоб мокрий. Ледве заробив карбованця!
Понюхав батько карбованця знову, покрутив, повертів та кинув у вогонь:
— Брешеш, сину, не заробив ти його!
А тому й байдуже, засміявся та й побіг до матері. Збагнула та, що недобра її рада, та й каже:
— Бачиш, сину, що не обдуримо ми твого батька. Іди куди-небудь та попрацюй один тиждень Як уже там буде, а все-таки наскладаєш карбованця.
Послухався син матері, пішов. Цілий тиждень не розгинався, наледве наскладав карбованця. Приніс батькові, а той понюхав гроші, глипнув на них і з того боку, і з цього та й знову кинув у піч:
— Ні, сину, це не ти заробив!
Скочив парубок до печі й почав вигрібати ті копійки із жару, а далі й каже:
— Що ти, батьку, наробив? Я просвітлої години не мав, поки цього карбованця заробив, а ти взяв та й у піч укинув!
— Оце ж тепер, — каже батько, — я повірю, що ти сам заробив. Ото ж бачиш, як його заробляти. Працюватимеш, то й матимеш, а ні — з голоду помреш.
Навчив батько сина та й почав лаштувати воза туди, звідкіля не вертаються.