Жив собі заєць. І всього він боявся на світі. В лісі дерево заскрипить — він уже тремтить од страху. У полі трава шелесне — у нього в п’ятах холоне. І вирішив заєць:
— Якщо так мучитись, то краще піти й утопитись.
І поскакав бідолаха до річки. Біжить та й міркує:
— Оце розженуся — прямісінько головою у воду. Не так страшно буде вмирати.
Розігнався щодуху. А тут якраз жаби в березі сиділи. Побачили вони зайця — і шубовсть у воду. Зупинився заєць та й каже сам собі:
— Почекай, куций, не спіши! Виявляється, є на світі такі, що й тебе бояться.
І не став зайчик топитися.