В кінці одного мальовничого села жила дуже бідна сім’я: тато, мама і два сини. Вони ледве кінці з кінцями зводили. Часто перебивалися з хліба на воду.
Одного разу йшло тим селом Щастя. Притомилося воно блукати по світі і вирішило поселитися з бідною сім’єю по сусідству. Якраз поряд була спустіла хатинка, заросла травою. Щастя навело лад в садибі, прибрало хату, стало в ній світло і затишно. А після появи нового сусіда почало таланити і бідній сім’ї. Урожай гарний вони збирали і худібка почала примножуватися. Всі борги вони повіддавали і почали потроху обживатися.
Ось і одяг новий купили, і паркан поставили. З часом і нову хату почали будувати. Та дивні зміни почали відбуватися в їхніх душах. Поки були бідними, то до всіх були привітними, співчували чужому горю і на своє не нарікали. А як стали обживатися, то почали на людей згорда поглядати, забули свої біди. Часто шкоди завдавали своєму сусіду Щастю.
Зрозуміло Щастя, що не біля тих людей воно оселилося, і пішло мандрувати далі, шукати людей, які справді його гідні.
А в сусідській оселі все поступово почало руйнуватися, поки не дійшло до того вигляду, в якому було спочатку.