Жили собі на болоті журавель і чапля. Скучно було журавлю самому жити, бо не стало йому пари, щоб оженився з журавлихою. Тож пішов до чаплі свататися. А вона його зганьбила, як прийшов.
— В тебе одяг короткий, ноги дуже довгі, годувати мене не будеш, іди геть, довгошиїй!
І журавель пішов з соромом додому. Але незабаром чапля собі надумала: «Скучно мені буде самій жити, ось піду я та посватаюся з журавлем». Приходить і вибачається перед журавлем:
— Візьми мене за жінку.
А він їй відповідає:
— Іди геть, ти недорослого роду та недоброго. Треба було іти тоді, як я тебе сватав, а тепер за двері!
І пішла чапля з плачем і з соромом до свого дому. Проте згодом надумав собі журавель: «Шкода, що не взяв чаплю за жінку, піду ще раз». Приходить до неї та й каже:
— Чапле, піди за мене заміж.
А чапля йому відповіла:
— Геть з моєї хати! Треба було мене тоді брати, як я приходила до твоєї хати!
І так вони до нинішнього дня ходять і сватають одне одного, але не можуть одружитися.