Недарма народна приказка говорить: «Не кажи гоп, поки не перескочив. А перескочивши, дивись куди вскочив». Ось послухайте, яка пригода сталася з одним зухвалим чоловіком.
Було це дуже давно. Служив він, як говорять, вірою і правдою царю-батюшці. І треба ж було такому статися саме під кінець служби. Побився він об заклад зі своїми друзяками, що не побоїться вночі перейти через цвинтар а на знак того, що він там був, повинен застромити ніж у пеньок, який є серед цвинтаря. Договір був такий: якщо виграє, то отримає чималу суму грошей, а як програє, то буде цілий тиждень пригощати товаришів у корчмі.
Ось настала ніч. Наш сміливець прийшов зі своїми друзями до воріт цвинтаря . хоч і відважний був чоловік, але серце у нього так калатало у грудях, мало на вискочило. Та треба йти. Щоб не так страшно було, став він голосно співати. Вже й пройшов до середини цвинтаря — скрізь тиша, встромив ножа. І подумав служивий: «Ну кого і чого тут боятися?»
Зрадів солдат, що виграв спір, і поспішив назад. Але тільки повернувся йти, смик, смик — а його хтось держить за полу, не пускає. Від несподіванки у сердеги зі страху розірвалося серце. Коли його знайшли, то всім стало зрозуміло, що доля учинила злий жарт.
Діло було пізньої осені. Солдат був у довгій шинелі, збоку на поясі шабля. Коли він присідав застромити ніж у пеньок, то ненароком сам собі шаблею приколов краєчок шинелі до землі.