В одному маєтку мельник постійно крав хліб.
Пану завжди здавалося, що мало зерна намолочують. Подумав він — може це мельник краде хліб? І став за ним підглядати.
Якось осіннього ранку, ще темно було, під’їжджає мельник возом до панської клуні; насипав він із своїм хлопцем три мішки жита, два на воза закинули і третій вже зібралися піднімати. А тут звідки не візьмись пан наскочив. Мельник миттю розв’язав мішок і висипає зерно.
— Ви що тут робите? — закричав пан, позеленівши від злості.
— Та що робимо, ваша милість? Ви ж завжди скаржитесь, що мало намолочуємо. Ось я й привіз із дому кілька мішків жита.
Мельник жив неподалік.
— Що? Ти, худобо, надумав зі свого дому в мою клуню хліб возити! Потрібен мені твій хліб! Клади його на воза і їдь, щоб духу твого тут не було!
— Як накажете, пане, як накажете, ми вже їдемо. Янко, а ну давай піднімемо мішок на воза!
Досипали мішок до повного, на воза поклали та поїхали. З того часу поміщик ніколи не скаржився, що мало хліба намолочують.