Жив у селі чоловік, та дуже жадний був на гроші, випити любив, а підробляв він тим, що на скрипці грав. От на Старий Новий рік чує чоловік, що хтось у двері до нього стука. Відчиняє він і заходять гості до нього: молодий з молодою і циганське весілля за ними.
— Просимо тебе, чоловіче добрий, заграй нам на скрипці до третіх півнів. Заплатимо тобі золотом.
Погодився чоловік. Сідає він з весільним поштом у карету, запряжену кіньми, і їдуть до молодих на весілля. Приїжджають у місце дивне. Ніби й двір звичайний, а ніби й нема такого у селі.
Грає чоловік і танцює та співає весілля. Аж проспівали перші півні і гості пропали. Злякався чоловік. Проспівали другі півні — весільний пошт пропав, ще дужче чоловік злякався.
— Гайда , чоловіче, — говорять до нього молоді, — сідай у карету, завеземо тебе додому.
Тільки він сідати, аж треті півні заспівали і молодий з молодою пропали. Пропало все і двір і вулиця.
Коли зі страху великого чоловік до тями прийшов, то побачив, що стоїть на краю прірви, ще крок і впав би донизу й розбився б. Повернув чоловік голову, щоб золото побачити, яким з ним розрахувалися, і так і залишився до кінця свого віку зі звернутою головою. Тому й прізвисько таке йому дали.
Ось до чого жадність доводить, що навіть нечистій силі грати на скрипці погодився, за що й покараний був.