Було це за часів воєнних, коли ходили по хатах і забирали усе їстівне. От не минула лиха доля й подвір’я одного чоловіка. А він знав перед цим, що ходитимуть попід хатами за даниною та й зарізав останню живність, що була в нього, коня. Що могли, то із’їли, а остальне заховали у собачу будку. От прийшли побираки та й давай коня шукати, бо знали, що був він в хазяйстві. Та й питають у малого хлопчика з тої ж таки хати:
— А де кінь?
— У собаки під хвостом, — проказував малий, не розуміючи свого слова.
А ті ніяк не второпають, що він таке розказує. Аж тоді одному дійшло до голови, та давай він вчинять пошуки у буді собачій, і справді знайшли були конину. Та як почали сміятися з того та й порішили оставить дрібний пожиток людям.
Тож не можна всіх людей одним мірилом міряти, бо й серед ворогів єсть хороші люди.