Прокинувшись зранку в лісі на деревах стрибала маленька білочка. У неї було дуже багато турбот: грибів насушити, горішків назбирати і дупло улаштувати. Білочка гриби збирала і зустріла там свою давню подругу,
— Привіт, Суничко.
— Привіт, Сонечко.
— Як поживаєш, що маєш?
— Та ні, ще не знайшла.
— А де ж ти будеш у люті холоди ховатися?
— Та я хотіла попросити, якщо можна…
— Я вже здогадуюсь про що. Живи у мене, Суничко.
Відтоді дві білочки ніколи не розлучалися, а жили дуже довго й щасливо.