Жив собі горобчик. Він жив з матір’ю, тому не дуже турбувався про їжу і ночівлю. Він завжди був веселий, стрибав по гілках, дуже гарно співав. Мати завжди говорила синові, що безтурботне життя не доведе його до добра. Та горобчик не звертав уваги на зауваження матері, бо надворі було літо, ясно світило сонечко, і горобчик думав, що це ніколи не закінчиться.
Але літо промайнуло дуже швидко. Почалися часті холодні дощі. Мати сказала, що змушена летіти в інше місце, а горобчик зимувати сам. Тоді він і зрозумів, що в житті є не тільки співи, веселощі, а й серйозні речі.
Горобчик вперше збагнув, як приємно, коли поруч є той, хто тебе любить, турбується. Збагнув, але було пізно, мама уже полетіла. Горобчик часто згадував свою матір, але змушений був піклуватися про себе сам.