Жив в одному селі парубок на ім’я Іван. Був він до усілякої роботи мастак, як міг допомагав своїй старенькій матері і батькові. Якось одного світлого дня взяв він сокиру, трохи хліба на дорогу та й подався в ліс рубати дрова. Вийшов він із села та пішов широким степом до лісу.
Зайшов Іван в ліс, знайшов підходяще дерево, і коли мав рубати, та побачив старого сивого діда, який був весь у білій одежі. Борода і брови такі густі, що і очей не видно. Стоїть дід, згорбившись на палицю ніяк не може завдати собі в’язку із хмизом.
— Доброго дня, — привітався юнак.
— Здоров будь синку, — відповів йому дідусь.
— А що це ви, дідусю, тут робите? — запитав Іван.
— Та як бачиш, збираю собі хмиз додому — відповів йому на це дідусь.
— То давайте я вам допоможу, — сказав Іван, і взявши в’язку хмизу завдав собі на плечі, — я занесу вам її додому.
— Дякую тобі, синку — відповів старий і попрямував ледве помітною затоптаною стежкою в глушину лісу.
Іван пішов за ним. Довго йшли вони в глибокий ліс, аж незчувся Іван, як ліс зробився такий густий, що і сонця не було видно. Аж тут дійшли вони до старенької мохом зарослої хати, яку було ледь помітно з-під дерев. Спинився дід і каже:
— Ось ми і прийшли. За те, що ти допоміг мені, за те, що поважаєш старших, ось тобі чарівне насіння. Посадиш насіння, а воно буде приносити тобі великий плід. Та дивись не сади його біля свого дому.
Взяв Іван подарунок, подякував, і пішов додому. Прийшов Іван додому та й розповів усе своїм батькам, забув лиш, що казав дідусь не садити їх на своєму городі. Пішов ввечері Іван і засіяв увесь город насінням і ліг спати.
Прокидається рано Іван аж бачить, що його город засіяний усілякими овочами: великими соняхами, величезною картоплею, гарбузами величини, як він сам, а пшениця і кукурудза взагалі у двічі висотою більші, ніж він сам.
Зрадів Іван та й давай все те збирати та до комори носити. Наповнив овочами усю комору, а їх і менше не стало.
Бачили це усі люди та дивувалися, що у нього дуже багато всього А як не вміщалось йому все те в коморі, то він відвозив його на базар і там продавав. Так розбагатів Іван і жив у великих розкошах. Побудував собі новий кращий дім та завів собі велике господарство. А був у Івана сусід на ім’я Хома. Взяла його велика заздрість через те, що він так розбагатів. Взяв він і підпалив йому город. Пшениця загорілася, а за нею і все інше, весь город загорівся. Потім вогонь пішов далі і запалив сіно що лежало біля хати. За сіном загорілася і хата. Вибіг Іван із хати та кинувся гасити пожежу. Не встиг погасити пожежі, згоріло все: і комора, і город, і хата. Сів Іван та і зажурився. Не знав він, що робити далі. Взяв він тоді сокиру і знову пішов у ліс рубати дрова. Прийшов Іван на те саме місце, аж бачить знов стоїть той самий сивий дід та на паличку спирається.
— Ну що, зробив так, як я сказав? — запитав дідусь.
І тут розповів Іван старому дідусеві все що сталося. Зітхнув старенький та й каже:
— А я казав тобі не садити насіння коло свого дому. Не послухав ти мене, тому так і вийшло. Така знаєш в людей є риса — заздрість. Побачили вони що у тебе все добре і позаздрили. Тому тобі кажу, повернись додому відбудуй хату, та живи як усі люди.
Повернувся Іван засмучений додому, відбудував хату, завів нове господарство і господарював там щасливо.