Були чоловік і жінка. І слуга в них був. А жінка любилася з попом. Як чоловік дома, вона слаба. А піде чоловік на роботу, то прийде піп: п’ють, гуляють, співають. А слуга то все чув і знав, що жінка з попом гуляла. Як чоловік приходить додому, жінка «слаба», «вмирає».
Так вони гуляли, і піп порадив тоту жінку, аби вона відправила чоловіка за море по пісок, по ліки. Каже піп:
— Піде за море по ліки, і пропаде там навіки.
Приходить чоловік з роботи, а вона каже, що люди їй радять, аби він пішов за море. Він:
— То я піду.
Вона нарихтувала їсти й пити доста, а слуга йому все розповів, що вони говорили. Він тоді ніби забрався за море, а сам виліз на стайню і там сидить. А ввечері зліз чоловік зі стайні і заліз у міх. Слуга дав йому в руки ніж і заніс його з міхом до хати, нібито коровам щось парити треба було, і він буде чути, як прийде піп і вони будуть пити й гуляти.
Прийшов піп, п’ють вони з жінкою, гуляють та співають. А чоловік все чує в міху. Тоді каже піп до жінки:
— Ану, заспівай.
А жінка зачала співати:
Поїхав Ригорій за море, По пісок, по ліки. Бодай пропав навіки.
А піп лиш каже:
— Ану, хай слуга співає.
І той співає:
Чи чуєш ти, Ригорій, Що твоя жінка говори? Озми ніж, розріж міх. Жінку раз, попа два, Най не каже: «Гоца-дра». А той як розрізав міх, як почав бити жінку й попа! То й більше піп не приходив. І стали вони собі двоє жити, як треба.