Були чоловік і жінка. Жили дуже бідно. І от раз чоловік каже: — Ну, що, жінко, будем робити? Ми не маємо ніц грошей. Ні їсти нема за що купити, ні вдітися. А там були пани, багаті пани. Він і каже:
— Знаєш, жінко, що? Я вже придумав. Ми вийдемо з цего положення. Пішов він уночі до пана і вкрав найкращого коня. Завів його в ліс, дав йому там їсти, прив’язав, приходить додому і каже:
— Вийдемо ми з цего положення.
Рано пан хоче їхати — нема найкращого коня. Слуги прибігли та й кажуть:
— Йой, прошу пана, нема вашого найкращого коня.
— Де ж би він міг бути? Шукають слуги всюди — нема.
— Покличте Йвана, — каже пан.
А він, той бідний чоловік, називався Іван. Покликали Івана, він і каже:
— В мене є така книжка, що можу знати, що ся робить в селі і всюди що ся робить. І нині, і завтра, і все. Зараз, — каже, — я в ту книжку подивлюся і скажу, де ваш кінь.
Відкриває він ту книжку, а книжка така собі, звичайна. Але він нібито вміє читати її. А він то не вмів читати, грамоти не знав. Перебирає, перебирає ту книжку та й каже:
— Є! Ваш кінь в лісі, їсть конюшину прив’язаний.
Пішли слуги — правильно, є кінь, їсть конюшину. Вернулися вони, привели коня, і пан дав Іванови нагороду. Тішиться Іван, так тішиться. Та й каже жінці:
— Видиш? Ми вже маємо що їсти. Але я ще щось маю зробити, бо нам того мало.
Пішов він одного разу до пана увечері під вікно, а там панова жінка купалася. А золотий перстень поклала на вікно. Іван якось розщепив то вікно і украв перстень. Пані за перснем — нема персня, хтось украв. Шукали, шукали — нема ніде. Пан каже:
— Почекай, жінко, у нас є такий Іван, що в книжці все вичитує. Покличемо його, і він скаже, де перстень.
Посилає він до Івана слугів. А Іван згордів та й каже:
— Яка Іванови дорога до пана, така й панови до Івана. Най пан сам прийде.
Іде пан.
— Добрий день, Іване!
— Добрий день!
— Таке, — каже, — сталося, Іване. Золотий перстень пропав у моєї жінки.
— Будемо шукати.
Перевертає він ту книжку, перевертає. Так собі перевертає, бо ж нічого прочитати не може. Перевернув та й каже:
— Перстень в ріці. Недалеко коло вашого дому в річці. Ідіть і найдете там.
Післав пан слуги — є перстень у ріці. Пан зрадів і зробив Івана і багатим, і знаним. І всім людям каже, що «в нас є Іван-пророк. Все знає».
Але в другій державі пропала в короля корона. Той король пише: «Хто знайде, велика нагорода йому буде!» Пан тото прочитав та й знову кличе Івана, посилає за ним слуги. А Іван не хоче йти. Каже:
— Яка дорога Іванови до пана, така й панови до Івана. Най пан сам прийде.
Приходить пан та й каже:
— Ну що ж, Іване, збирайся в дорогу.
— Чого? — каже.
— В короля пропала золота корона. А ти все знаєш. Відгадаєш, де та корона, велика нагорода тобі буде.
— Я не поїду! Я нічого не знаю.
І він казав правду, бо він тото знав, що тут сам зробив. А то ж у світі. І не хотів Іван їхати, але примусили його. Ех, зажурився Іван. Прощається з жінкою й дітьми, молиться цілу дорогу. Пан його вбрав, дав йому костюм, мешти. Бо то колись по селах не ходили так гарно. Вбрав пан Івана і їде з ним до того короля. Привозить його туди, а король йому каже:
— Якщо знайдеш, де моя корона, велика нагорода тобі буде. А як не найдеш — голова з плечей.
Іван зажурився, молиться. Він же ніколи ту корону не знайде, бо нічого не знає. І каже він королеви:
— Дайте мені три дні подумати.
І його закрили на три дні в тюрму.
А в того короля було три слуги. Вони дуже переживали, бо то вони вкрали корону. Несуть Іванови в ту пивницю їсти і дуже переживають, що ворожбит усе про них скаже. А він дуже молиться до бога. Приніс один слуга їсти та й каже:
— Нате вам.
А той лиш сказав:
— Слава богу, уже один день пройшов.
І перехрестився Іван. Та не міг він уже говорити, сказав ці слова тихо. А слузі причулося, що вже «один прийшов». Слуга вернувся до своїх товаришів та й каже:
— Я йому приніс їсти, а він сказав, що вже один прийшов. Ті й кажуть:
— Най нині другий несе їсти.
Другого дня несе їсти другий. А Іван знов перехрестився та й каже:
— Слава богу, вже й другий день.
А слово день він вимовив дуже тихо. А той думав, що Іван сказав: «Вже другий іде». Третього дня несе їсти третій. А він знову каже:
— Слава богу, уже й третій…
А той думав, що він сказав «йде», впав Іванови до ніг та й каже:
— Паночку любий! Не кажіть, що ми вкрали корону. Та й плаче. А Іван каже:
— Я не скажу, але скажіть, де ви її діли.
— А ми, — каже, — там закопали.
І каже той слуга, що вони дадуть йому грошей, скільки схоче, лиш аби не сказав, що це вони вкрали корону. А він йому:
— Добре, не скажу. Але ви всі три приготуйтеся. Будем завтра йти туди, де закопано корону. Той, хто точно знає, де закопано, буде нести хрест і тим хрестом точно покаже, де воно. А два най несуть лопати і будуть відкопувати. А я скажу, щоб була служба Божа і щоб багато народу було.
Так домовився Іван у тій пивниці за три дні, що йому бог допоміг. Випускає його король та й питає:
— Ну що, знаєш, де моя корона?
А він йому:
— Знаю.
— Ну то, — каже, — веди нас туди, де вона є. Та й скажи, хто її взяв.
— Я скажу вам таке. Щоб була служба Божа. І щоб було дванадцять ксьондзів. І щоб один з ваших слуг ніс хрест, а два щоб несли лопати, бо ваша корона закопана.
— Добре.
Приказав король усе так зробити, як сказав Іван. Много народу скликав, велику забаву зробив. А Іван подумав: «Най зроблять таку службу Божу за то, що мені бог допоміг. І най буде забава велика».
Відправили дванадцять ксьондзів службу Божу. Іван з королем ідуть попереду, а за ними — народ. А той несе хрест і знає, що він має вдарити хрестом точно в то місце, де корона. Приніс той слуга хрест і — гоп!
— Копайте!
Та й викопали золоту корону в коробці. Розкрили, а то засіяло. Піднімають Івана догори і кричать:
— Многа літа! Многа літа! Шітькають його, три рази підверли.
Але були там ще хитріші за Івана. Та й кажуть:
— Ха! Він то вгадав. Ану хай він нам ще одну загадку відгадає. І придумав король ще одно завдання:
— Завиймо йому в плат очі, і хай він відгадає, що ми кинемо в кирницю.
Завивають Івану очі, Іван плаче. Він нічого не відгадає, бо нічого не вміє. Ведуть його т’кирниці. І кидають у кирницю косу, а коса стукнула до каменя. Іван каже:
— Попала коса на камінь.
Він не знав, що то коса, але думав собі: «Я хитрий, а же хитріші від мене є», таку приказку пригадав.
Відкрили Іванови очі. І таку нагороду король йому дав, що Іван живе, як сам король.
Байці й кінець.